История создания фонда

Історія створення фонду не обмежується рамками дати реєстрації. Фонд - це логічне завершення або початок важкої роботи з надання допомоги сім'ям, які мають дитину з онкологічним захворюванням і онкологічному відділенню Дніпропетровської обласної клінічної лікарні.

Хто проходить весь шлях лікування дитини від онкології, набуває величезний досвід і знання в цій справі, зав'язується безліч контактів, з'являється ланцюжок "діставання" ліків, психологічна допомога один одному, духовна і матеріальна. Та й слова Святого Письма весь час сидять в голові: "Щоб заслужити Царства Небесного (де знаходиться дороге дитя), потрібно невпинно творити молитву і милостиню.

Ось це стало сенсом мого життя - молитва і допомога тим, чиє горе велике і, що потрібно для допомоги, я трохи знаю. Спочатку це була передача залишилися від лікування донечки, дорогих препаратів іншим дітям і участь в інших акціях, як учасника. Я в'язала вироби і посилала їх для продажу на благодійних ярмарках, потім я вмовила приєднатися до благодійних ярмарків фотографа Сергія Буйну.

Потім в блокноті дочки  я стала записувати координати дітей, кому терміново потрібно допомогти. Пріоритет був у дорослих (їм важче) і тих, у кого діагноз - лімфома. Я стала посилати їм кошти, як приватна особа. Я діяла сама, дуже емоційно і не послідовно.

Коли на сайті Донор з'являвся крик - SOS! і один за іншим йшли діти, які не дочекалися збору великих сум на лікування, я вирішила, що треба допомагати більше. А так як на той час був створений хореографічний колектив з ім'ям "Валерія", то в допомозі людей, які мене оточували, я не сумнівалася.

14 лютого 2010 року - через рік з гаком після відходу донечки, відбулася перша акція зі збору коштів для потреб дітей з онкологією, що перебувають на лікуванні в Дніпрі (так як всі наші дітки лікуються там). Режисером-постановником і провідною акції стала, нинішній керівник проектів фонду, Ірина Лагутіна. А душею, організатором в творчих колективах відділу культури, серед учнівської молоді, стала Ольга Іванівна Пастушок.

В колективах була проведена роз'яснювальна робота про важливість такої акції. Акція відбулася. Скромно. Був страшний ожеледь, не ходив транспорт і все ж і учасники і глядачі, а їх було чоловік п'ятдесят, дісталися до місця.

Змінюючи один одного біля мікрофона і на майданчику, хлопці і дорослі бажали діткам якнайшвидшого одужання: відділ культури, міський музей, технікум сільського господарства, металургійний технікум, ЗДУ, школа №20, школа №10, ансамбль "Фантазія" (про нього окрема розмова, широті і глибині душі дітей і керівників просто немає меж) бібліотеки, приватні особи. І несли свої конверти. Всі вони збереглися у нас, як початок нашої історії

Відбувся концерт, учасники запалили свічки і вийшли на вулицю. Палаючими свічками виклали слова: "НАДІЯ Є!".

Була виставка фоторобіт Сергія Буйни (перша і не пов'язана з даною темою), "Я в сотий раз знову почну спочатку" - ця пісня стала лейтмотивом даної акції.

Починалося нову справу, нове життя. Благословити починання прибув, тепер наш незмінний духівник, Протоієрей Хресто-Воздвиженського храму, Ігор Мельников.

Зібрана сума в 5000 гривень була приєднана до суми, яку волонтери Дніпропетровська зібрали на своїй акції. Були куплені функціональні ліжка для дуже важких діток.

Що це і навіщо? Після операції з видалення ураженої пухлиною кістки дитина іноді змушений лежати пластом по півроку. Чи довго можна пролежати на панцирної сітці, що не заробивши пролежні, які дуже складно лікувати при ослабленому хіміотерапією організмі? Ліжко функціональне - це конструктор, що дозволяє дитині сісти, напівлягти, не заподіяти йому біль, перевантажуючи на каталку, так як ліжко піднімається вертикально боком.

Їх купили три штуки, кожна з яких коштувала близько 12 тис. Гривень. Нарешті в місті заговорили голосно про проблеми онкології, про проблеми в діагностиці, проблеми лікування. А найголовніше, піднялася хвиля благодійності. Я не кажу, що її не було, вона була, і я це відчувала, коли лікувала донечку. Ця хвиля сколихнула з новою силою. До мене почали приходити люди і зі словами: "У банк не піду, передайте, кому потрібніше" і передавали кошти діткам. Я передавала Дніпропетровським, Київським, Запорізьким, Марганецьким, тим, у кого на Донорі стояв SOS!

Нікопольських дітей на той момент не було. До того ж чиновники регулярно "забували" провести тендери на закупівлю препаратів хіміотерапії, "забували" сертифікувати деякі препарати, "забували" завезти і т.д. Наполегливі пошуки грошей волонтерами, щоб купити препарати, які вирішують долі дітей: жити чи не жити дитині, привели до думки - діяти потрібно постійно. Вирішено було провести другу акцію рівно через рік.

А через рік у нас вже була величезна команда однодумців. Дуже активно включилося в роботу з нами Нікопольське педагогічне училище. Їх директор Крамаренко Любов Іванівна і весь педагогічний колектив формують у майбутніх педагогів активну соціальну позицію в цьому питанні: завжди першими приходити на допомогу. На базі педагогічного училища ми плануємо створення волонтерського центру, який буде проводити наші акції та багато інших заходів.

Продовжився діалог і з владою міста. На той час в місті вже був новообраний мер. Знову друзі стали поруч пліч-о-пліч. Знову благодійний концерт, але вже повний зал, в якому не вистачило місць для всіх охочих. Приєдналися до нас добрі люди - громадська організація Нікополь-Арт, в особі Каті Андрус і Володимира Заграничного, організували і провели протягом чотирьох днів виставку-продаж художніх робіт, картин, виробів.

Місцеві художники із задоволенням надали на благодійний ярмарок свої роботи. Громадська організація Нікополь-Арт звела все це воєдино. І яке ж було загальне здивування, коли на другому благодійному концерті сидів Руслан Токар - мер міста. Ніколи такого не було. Він і його дружина були до кінця заходу. А коли воно закінчилося, то перше, що Руслан Іванович сказав: "Треба щось робити. Візьмете на себе організацію фонду? Я буду допомагати". Ось так ідея про постійної допомоги дітям, які потребують екстреного дорогого лікування, втілилася в життя. Так цього і бути.