Цілодобово і кожен день ми стаємо свідками людських історій. Кожному обов'язково допомагаємо і вже не виходить чітко додержуватись правил, за якими ми працювали майже 12 років.

З величезною кількістю ЛІКІВ, які ми вимушені купувати нашим Нікопольцям, та людям, які знайшли прихисток у нас, ми навчились бандаж відрізняти від турнікета, купувати рації, генератори, взуття та одяг для наших захисників.

Потреб дуже багато. Потреби від цивільних, від військових, переміщених осіб, самотніх літніх людей, людей з інвалідністю, які бачать в нас майже не єдину можливість розв'язувати звичайні проблеми зі здоров'ям та побутом.

Ось історія, яку ми довго не могли забути. Дві жінки заїхали до нас за памперсами для бабусі. Розговорились... з Маріуполя. Їхали 2 доби до Запоріжжя і везли в багажнику свого Алабая. Розповідали страшні речі. Ми вигребли ліки, які могли... ревіли, раділи... щиро бажали спокою у нас в місті.

Люди похилого віку приходять, іноді тоді, коли зовсім закінчуються ліки та майже падають знесилені нападом астми. Доводиться викликати швидку, забезпечувати ліками, брати під контроль...

Колись ми зробимо паузу і відпочинемо, а зараз ми цього не можемо зробити, бо дуже сильно вдарила війна по незахищеним верствам.

Тому просимо допомоги нашим підопічним, та нашим захисникам. Ми закриваємо невеликі потреби, але іноді ми це робимо швидше, справніше та краще.

Будьте з нами в ці нелегкі часи!